Кілька століть тому, коли в Лодзі ще не було облаштовано каналізаційну систему, вже існувала потреба в налагодженні підземних комунікацій. Особливо важливим будівництво перших каналів було для міських підприємців – знаменитих фабрикантів та власників потужних заводів, що виготовляли продукцію для мешканців різних куточків Європи, пише сайт lodz-name.eu.
Про те, хто і як будував перші канали, для яких потреб вони використовувалися в минулому в Лодзі – читайте у матеріалі нижче.
Якими були перші підземні комунікації в Лодзі?
В міських архівах можна знайти інформацію про те, що ще задовго до налагодження системи в Лодзі було облаштовано понад 20 кілометрів каналів. Це були доволі примітивні, з погляду сучасних інженерів, канали, виконані з цегли, дерева чи бетону. Подекуди канали навіть були у вигляді відкритих котлованів.
Відомо про них стало в ході розкопок та реалізації нових проєктів в Лодзі. Тоді вдалося знайти старі фундаменти будівель, колодязів та старих каналів річок. Найчастіше вони проходили під колишніми міськими заводами та фабриками. До слова, тут місцевим фабрикантам дуже пощастило – в Лодзі та околицях протікає чимало річок, ресурси яких можна було використовувати для налагодження виробництва.
Перші склепінчасті цегляні канали, попри свою простоту в інженерному та технологічному плані, збереглися в нашому місті і до наших днів. Наприклад, один з них пролягає біля парку Кілінського. Однак такі конструкції в наш час вважаються небезпечними та перебувають в аварійному стані, вхід до них суворо заборонений, передусім, через ризики обвалів чи зсувів.
Де був перший канал в Лодзі?
Нагальна потреба в облаштуванні каналів виникла на початку “буму” на текстильну промисловість в Лодзі. Саме фабрики цього спрямування виробництва були найбільшими за масштабами та потужностями в місті, і потребували більше ресурсів та технологічних рішень.
Перший міський канал було облаштовано для місцевої білильної фабрики, яка була необхідною для текстильного виробництва – була потреба у заводі для обробки лляних матеріалів для ткачів. Паралельно з будівництвом білильної фабрики було облаштовано і перший канал, що простягався до вулиці Пьотрковського. Живили цей канал води річок Ясень та Лямус.
Вода з цього каналу активно використовувалася у виробничих цілях. Її застосовували для відбілювання та пом’якшення тканин. Також ця вода використовувалася для того, щоб приводити в дію водяні колеса. Ці колеса, в свою чергу, приводили в дію валяльні машини, – такий спосіб виробництва енергії був дуже розповсюдженим, і чи не єдиним доступним.
Вода для фабрики повинна була бути м’якою та чистою – такими були вимоги для ефективного та якісного виробництва. Саме такі ресурси вдалося отримувати завдяки цьому каналу. Однак білильний завод доволі швидко збанкрутував – причиною цьому було суттєве скорочення виробництва лляних виробів. Натомість на ринку дедалі більшої популярності набували вироби з бавовни, які й витіснили своїх попередників. Завод зачинився, а канал перестали використовувати за первісним призначенням.
Помилково довгий час вважалося, що саме цей білильний завод був найстарішою фабрикою в Лодзі. Однак з роками цей міф спростували. Залишки колишнього виробництва, перше білило, можна й досі побачити на цьому місці.
В сучасній Лодзі поки що залишки найпершого каналу не знайшли. Однак дослідники історії сподіваються, що завдяки інвестиційним проєктам, що реалізують в місті, одного разу вдасться знайти елементи колишніх комунікацій, що забезпечували діяльність білильної фабрики.
