Ще на початку двадцятого століття в місті Лодзь не було облаштовано каналізаційних комунікацій. Нечистоти стікали міськими вуличками, потрапляли у місцеві водойми, забруднюючи їх. Доволі часто саме через відсутність належної каналізації та систем водопостачання в Лодзі поширювалися смертельно небезпечні захворювання, пише сайт lodz-name.eu.
У ті часи у містян нерідко виникали проблеми з буденними справами, коли потрібно було використовувати воду. Спершу воду привозили у великих баках, звідки люди набирали її та несли у свої домівки. Однак цього було недостатньо – для того, щоб помитися, потрібно було відвідувати міські громадські купальні.
Якими були публічні купальні, як вони працювали та інші цікаві факти з історії – читайте у матеріалі нижче.
Громадські купальні в минулому
Відсутність постійного доступу до гарячої води у квартирах робило щоденне купання неможливим. Гарячу воду можна було купити в автоцистернах, що часом їздили вулицями міста. В цій воді милася вся родина – за звичаєм, першим мився батько, а тоді вже вся родина. Нерідко такі умови ставали причиною поширення небезпечних захворювань, в тому числі, інфекційних. Та згодом з’явилися купальні.
Перші такі публічні лазні запрацювали в Лодзі ще у вісімнадцятому столітті. Тодішні технології та можливості міста не давали змоги налагодити системи водопостачання та каналізації у житлові будинки, тож люди відвідували громадські купальні, аби задовольнити буденні потреби.
Такі заклади користувалися попитом серед населення, тож у міжвоєнний період купалень у місті було вже декілька. Дуже швидко лазні стали також локаціями для товариських зустрічей, а походи до купалень стали окремою традицією.
Вхід в лазні був платним, однак в деяких підприємствах міста керівництво видавало спеціальні дозволи для своїх робітників. З ними можна було безперешкодно відвідувати купальні.
Найвідоміша купальня в Лодзі у двадцятому столітті
Однією з найвідоміших міських громадських купалень в Лодзі була “Zdrowie”, що діяла на вулиці Водній, 25. Її було зведено у 1922-1924-х роках за архітектурним проєктом відомого в Лодзі Вєслава Лісовського. Архітектор став автором проєктів майже 90 громадських закладів у місті, в тому числі, шкіл, житлових будинків, народних будинків тощо.
У будівлі, зведеній у стилі академічного класицизму, можна було відвідати різні купальні кімнати з різним призначенням, тому вона неабияк користувалася популярністю серед лодзян. Так, наприклад, там діяла душова кімната для дітей, що хворіли на коросту.
Фахівці зазначають, що тодішні купальні в Лодзі також слугували своєрідною заміною курортів. Парова римська лазня, що також діяла у стінах купальні, мала протизапальні та антибактеріальні властивості, і суттєво знижувала ризик розвитку багатьох захворювань. Крім того, такі процедури позитивно впливали на нервову та дихальну систему, поліпшуючи кровообіг та загальне самопочуття.
У купальні на вулиці Водній можна було прийняти окремо ванну, ванну з душем. Діяли також лазні з йодом, ропою тощо. Кожна мала свою вартість – наприклад, за купання у ванній з душем потрібно було заплатити 10 тисяч злотих (у наш час це приблизно 1 злотий).
Так, у минулому громадські купальні були не просто чи не єдиним способом прийняти гарячу ванну чи душ. Це були заклади, що мали оздоровлювальний вплив на організм людини.
З часом в Лодзі запрацювали і перші басейни, а ще – було облаштовано каналізаційну та водопостачальну системи. Купальні відійшли у минуле, натомість популярності набули лазні, які в нас час є розвагою для містян.
